городській домінії наприкінці XVII ст. існувало п'ять видів прямих податків — платежів і стільки ж різних селянських повинностей. Селяни сплачували подушну подать, податок із селянського двору («порцію»), чинш («ценз» — фіксована грошова плата), десятину або дев'ятину на користь церкви. Крім того, вони сплачували дорожню подать, мостові (проїзди через мости), подать з котла (за виробництво горілки й пива), податок за невживання горілки або вина, що вироблялися в поміщицьких винокурнях («суха корчма»). Селяни повинні були приносити феодалам дарунки до різних свят. Крім роботи на господаря, вони виконували трудові повинності для держави і своєї общини. У Мукачівській домінії в середині XVII ст. кожний надільний селянин мусив відпрацювати своїм тяглом 105 днів на рік у господарстві феодала, безкінні і малоземельні — 50 днів «пішої» панщини. У деяких категорій селян панщина становила на рік майже половину всього робочого часу.
   На Закарпатті кріпаки втратили «право виходу» від феодалів ще в першій половині XV ст. На початку XVII ст. закріпачені селяни становили тут 88,8% населення. Селян продавали, віддавали за борги.
   Воєнне лихоліття кінця XVII — початку XVIII ст. ще більше погіршило їхнє становище. У Мукачівській та Ужгородській домініях було повністю знищено або обезлюднено 45—50% усіх сіл, засівалися тільки 1/3—1/5 усіх селянських господарств. Зростала кількість безземельних. Разом з малоземельними вони становили на початку XVIII ст. 85% усіх селян.
   На Північній Буковині процес повного закріпачення селян завершився наприкінці XVII ст. Особисту волю зберегла тільки та частина селян, яка перебувала на військовій службі.
   Найчисленнішу категорію залежних селян становили тут «вечини». Вечином ставав кожний безземельний селянин, який пропрацював на землях феодала 12—15 років. Вечинів можна було вільно купуватипродавати.
   Селяни другої категорії — «латураші» зберігали право

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>