ися тільки панськими млинами і трактирами, також беручи за це плату. їх принижували, не вважаючи за повноцінних людей, називали худобою, «бидлом».
   Ця група селян називалась тягловими. До неї входили селяни державні, церковні, приватновласницькі. Як правило, тяглові селяни мали будинок, робочу худобу, інвентар, земельні наділи. Вони відробляли панщину — б—7 людиноднів на тиждень з лану (лан дорівнював у середньому 20—21 га). Основний тягар панщини припадав на літній час. Селянам установлювали час на оранку та інші роботи у панських маєтках. Крім того, вони були змушені сплачувати податки (прямі та непрямі), постачати державі і феодалам продукцію сільського господарства, брати участь у шарварках (дорожних повинностях, громадських роботах: будівництві, ремонті доріг, мостів тощо).
   Інші категорії залежного селянства — халупники, підсадки і загородники. Вони володіли тільки присадибними ділянками, інколи мали будинок, дрібний інвентар.
   Коморники і захребетники взагалі не мали землі, свого господарства, жили на чужих дворах, працювали як наймити.
   Водночас зберігалася певна частина особисто вільних селян — кметів, чиншових. Вони виконували феодальні повинності на користь держави.
   Аналогічна картина спостерігалася на Закарпатті, де наприкінці XVII ст, значна частина селянства перебувала у кріпацькій залежності від феодалів або держави. Такі категорії селян, як удворники, лібертіни, сабодаші, мали своє господарство, користувалися земельними наділами, виконуючи натуральні та грошові повинності на користь феодалів та держави.
   Желяри і таксалісти мали присадибне господарство, але не володіли орною землею. Вони також виконували різні повинності. На початку XVIII ст. в Ужгородській домінії тільки 2,2% селян працювали на повних наділах (приблизно 10—14 га); близько 44% мали половинні наділи, інші — й того менше. Феодальні повинності селян законом не регламентувалися. В тій самій

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>