оронений виїзд за межі Польщі або в'їзд на її територію без дозволу властей.
   Численні привілеї польської шляхти (право безмитної торгівлі, експорту продукції сільського господарства, безмитного імпорту багатьох товарів та ін.) і, навпаки, усілякі утиски української шляхти, політика посиленої полонізації, мадяризації та ін. вели до того, що дедалі більше представників української шляхти сприймало католицтво, ополячувалось.
   Серед шляхти було чимало дрібної, бідної, особливо у Східній Галичині, Північній Буковині. Зростала їх пауперизація. Нерідко їхніх земель ледь вистачало, щоб прогодуватися, і їхнє життя було схожим на життя селян. Тисячі дрібних шляхтичів потрапляли у феодальну залежність від вельмож, визнавали їхню протекцію, вступали до них на службу — управителями маєтків, економами, дворецькими тощо. Адже магнатські роди Браницьких, Вишневецьких, Любомирських, Потоцьких, Яблоновських та ін. створювали свої держави в державі, правили в них як повновладні правителі. Дрібні шляхтичі були зобов'язані підтримувати своїх протекторів і політично, в тому числі на місцевих сеймах, під час висування на різні посади, служити у їхньому війську. Шляхта була основною опорою королівської влади. Вона становила близько 8—10% населення країни за середнього показника в Європі 1—2%, Оскільки в цей час спостерігається тенденція активного проникнення в досить закрите середовище шляхти представників інших прошарків населення, то в 1669 р. польський Сейм прийняв рішення про встановлення інституту неповного шляхетства. Нова шляхта не мала аж до третього покоління права обіймати державні посади, обиратися депутатами сеймиків і вального Сейму.
   Схожа картина спостерігалась і на Закарпатті, з тією лише різницею, що серед дворянства переважали угорці. Коли ж Угорщина приєдналася до складу Австрії, значна частина маєтків угорських і українських феодалів, противників Габсбургів, була конфіскована

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>