— в суд. Повідомлення реєструвалося у спеціальній книзі. Після цього потерпілий опитував усіх, хто щось знав про злочин. Якщо злочинець залишив слід, починалося його переслідування — «погоня». Потерпілий мав право сам захопити злочинця «на гарячому» і привести його до суду. Суди вживали до злочинця заходи впливу — брали під варту, накладали арешт на його майно.
   Упродовж XVIII ст. дедалі частіше відмовляються від гласного розгляду справ.
   Судочинство було усним. У суді вживалася здебільшого українська мова, але вона перебувала під значним впливом мов сусідніх народів та латині. З середини XVIII ст. застосування російської мови на Лівобережній Україні значно посилилося, тому протоколи судових засідань почали складатися на цій мові. Ведення протоколів було обов'язковим. За інструкцією Апостола вони підписувалися усіма членами суду. З 1783 р. було введено канцелярське судочинство, суд відбувався суворо «за формою».
   Розгляд справ у суді починався з перевірки присутності сторін. Злісне ухилення відповідача від явки до суду призводило до повного задоволення позову потерпілого. Сторони були зобов'язані в процесі судоговоріння («завод свой выговорить») і в наступні три дні викласти усе на папері та обмінятися копіями документів. Далі йшли допит і дослідження доказів. Доказами вважалися власна заява, показання свідків, речові докази, висновки експертів. Інститут судовомедичних експертів офіційно був створений у 70х роках XVIII ст.
   Свідків приводили до суду сторони, їх мало бути не менше двох. Законодавство та судова практика розрізняли свідків звичайних та офіційних. Звичайні свідки — це приватні особи, які були заінтересовані у справі та свідчили про факти, пов'язані з нею. Офіційні свідки — це також заінтересовані у справі особи, які перебували при суді; ними були розшукувач і возний. Правдивість показань сторін та свідків забезпечувалася присягою чи співприсяганням. Сторона,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>