не існувало, засуджених тримали у сараях, хатах при військових урядах, пушкарнях, камерах при ратушах. Ув'язнення часто поєднувалося з «заковыванием в железа», приковуванням до стовпа чи гармати. В'язні мали самі себе утримувати, випрошуючи милостиню у населення. Строк перебування в ув'язненні становив від чотирьох тижнів до року, але найчастіше він не вказувався.
   Починаючи з другої половини XVIII ст. поширився новий вид покарання — заслання на каторгу (довічно або на певний строк). Каторжан використовували на важких роботах (побудові фортець, у копальнях тощо). Десятки тисяч українських селян і козаків було заслано на каторгу до Сибіру після придушення антифеодальних виступів. На сибірську каторгу було заслано й М. Залізняка — керівника народного повстання на Правобережній Україні у 1768 р.
   На Запорізькій Січі продовжувало існувати таке покарання, як вигнання — відлучення від козацької громади на певний строк чи безстроково, без права надання вигнанцю на території «вольностей запорожских» (у межах кордонів земель Запорізької Січі) притулку та захисту.
   З утвердженням Російського абсолютизму тюремне ув'язнення набуває широкого застосування як покарання за злочини проти влади, порядку управління, проти честі, за душогубство та ін. Тільки наприкінці XVIII ст. російський уряд робить спроби регламентувати тюремне ув'язнення.
   Значного поширення набули ганебні покарання. Одним з них було прив'язування злочинця на майдані під час ярмарку до стовпа, і кожний бажаючий міг піддати його тілесному покаранню. У такий спосіб карали злодіїв, поки вони не повернуть украдене; нерідко це тривало 2—3 дні. В Новій Січі як ганебне покарання практикувалося посадження злочинця на дерев'яну кобилу. В одному з листів Коша говорилося: «Мы того человека приковали было к кобылице за свое злое дело, т.е. за злодейство, что многия в курене вещи покрал...».
   Щодо української шляхти застосовувалися

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>