ого права, які залишалися майже незмінними до середини XVIII ст. У XVIII ст. подвірне землекористування було юридично підтверджено нормами генерального межування.
   До зруйнування Нової Січі у 1775 р. на її землях зберіглося традиційне правове регулювання землекористування. Земля була об'єктом власності Коша в цілому і вважалася загальновійськовою. Формально кожний член січового товариства міг одержати землю на праві користування. Цим же правом могли скористатися й селяни, що проживали на території «вольностей запорожских». Щороку земля Коша розподілялася між тими, хто міг її обробляти. Цією можливістю користувалися здебільшого старшини та заможні козаки. Земельні ділянки, як правило, відводилися Кошем (іноді паланковим правлінням) на прохання козаків і селян. Землі було багато, що дало змогу козакам самим обирати ділянки, після чого вони одержували від Коша «паспорт», чи «білет» на право користування цією землею і заводили на ній своє господарство — зимівник. Власник зимівника за згодою кошової адміністрації мав право розпорядитися своїм зимівником: продати, заставити, подарувати його. Як правило, зимівник і земля розглядалися як неподільні частини господарства. Заможні козаки нерідко володіли кількома зимівниками. Кошовому отаману П. Калнишевському у 1774 р. належали три зимівники. Двома зимівниками володів полковник Гараджа. У військового писаря Глоби були три зимівники. Землекористувачі платили податок Кошу та виконували інші повинності.
   У середині XVIII ст. право Коша на землю було обмежено, частина землі була відібрана царським урядом для військових поселенців та іноземних колоністів. Значна частина землі Коша заселялася селянами, які платили йому за це податок. Січова старшина намагалася перетворити свої хуторизимівники у свою власність, що їй деякою мірою вдалося зробити після 1775 р.
   У XVIII ст. набули значного розвитку правовідносини, пов'язані з різними формами

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>