вого режиму рангових земель з правовим режимом вотчин. Ідеться про передачу рангових земель у спадщину за умов, що нащадки нестимуть службу.
   У 1729—1730 pp. гетьманом Лівобережної України Д. Апостолом було проведено «Генеральне слідство по маєтності», метою якого був облік земельної власності для встановлення титулу землеволодіння, пов'язаного з рангом землеволодільця. У результаті значна кількість рангових земель перейшла у повну спадкову власність козацької старшини, шляхти та російських поміщиків. Своєрідною платою панівним верствам України за ліквідацію гетьманства стали царський маніфест 1765 р. та урядова інструкція 1766 р., за якими на Лівобережжі здійснювалося генеральне межування, що остаточно закріпило феодальне землеволодіння козацької старшини, шляхти та поміщиків. У подальшому у 1769—1781 pp. межування було проведене на Слобожанщині, Катеринославщині та Херсонщині.
   У XVIII ст. право власності на землю в Правобережній Україні належало виключно феодалам. Тільки вони могли вільно розпоряджатися землею, за винятком тих випадків, котрі спеціально передбачалися законом (наприклад заборона дарувати землю церкві). Тривалий час зберігався майорат — система успадкування, коли нерухоме майно переходило неподільним до старшого в роді або до старшого з синів померлого. Майоратні маєтки вилучалися з цивільного обороту. їх не можна було заповідати, дарувати, продавати, дробити між нащадками.
   У першій половині XVIII ст. ще зберігалася «займанщина» — земельна власність, набута правом першого зайняття вільних або кинутих земель, що не стали власністю старшин чи шляхти. Звичаєве право на займанщину з окремими змінами діяло майже до середини XVIII ст. і лише у 1766 р. було ліквідовано у процесі реалізації генерального межування.
   У другій половині XVII ст. набула нового змісту форма подвірного землекористування, регламентованого нормами литовського права та нормами звичаєвого

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>