гатива монарха в державі. Зазначається, що влада монарха є вищою, від єдиного Бога визначена, тому всі статути й укази монарха повинні виконуватися усіма його підданими з повагою і покорою і ніхто, крім монарха, законів та інших прав не може встановлювати. Не має сумнівів, що під час формування цього пункту упорядники виходили з «Правди монаршей» Феофана Прокоповича, який проголошував владу монарха як таку, що походить від Бога, коритися якій велить сам Бог. Можливо, упорядники спеціально вже на початку Зводу помістили цю норму, щоб продемонструвати лояльність до царської влади і Росії й цим викликати спокійне, доброзичливе ставлення до інших норм Зводу, які передбачали самоврядування України у складі Російської імперії.
   З огляду на це, ймовірно, зовсім не випадково розділ вельми невизначено говорить про владу гетьмана. Не дивно, що за такої ситуації не приділили уваги гетьманській владі, тим більше, якщо згадати, що в період роботи кодифікаційної комісії влади гетьмана в Україні не було.
   Далі в розділі державного права визначається суспільна структура України. Все населення поділялося на дві основні категорії: місцеві (тутешні) і чужоземці. Місцеві, у свою чергу, поділялися на вільних і невільних. Чужоземці благородного походження прирівнювалися до відповідних розрядів місцевого населення.
   Найбільший інтерес для науки історії держави і права становлять розділи цивільного і кримінального права.
   Відносно детально Звід регулював цивільні правовідносини, чітко визначав основні інститути цивільного права, характеризував суб'єктів цивільного права, об'єкти, право власності, договірне право.
   Розділ, присвячений процесуальному праву, в першій своїй частині регулював судоустрій, а в другій — судочинство.
   Судоустрій, за Зводом, засновано на поєднанні влади судової і адміністративної, на давніх порядках і звичаях Малоросії.
   Звід установлював чітку ієрархію судів, визначав

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>