айонах, а згодом по всій території) російського законодавства. Мало значення й те, що українські феодали прагнули зрівнятися у правах із російським дворянством.
   Царське самодержавство, обмежуючи правомочність гетьмана, обмежувало водночас і його законодавчу владу, а отже, і можливості України підтримати й зберегти власну систему права.
   Спочатку робота з кодифікації здійснювалася приватними особами, котрі займалися систематизіцією нормативної бази окремих інститутів та галузей права, наприклад створення «ручних книг» для судів. Під ручними книгами розуміли збірники законів, створені шляхом неофіційної інкорпорації (в порядку приватної систематизації). Часто «ручні книги» включали коментарі вчених. «Ручні книги» називилася ще «керівними» книгами. Наприклад, «Порядок» — це одна з таких книг.
   Гетьман Д. Апостол і старшинськошляхетська верхівка, прагнучи домогтися дозволу на систематизацію українського права, посилалися на Березневі статті, які встановлювали, що управління і суд Малоросія здійснюює за своїми стародавніми правилами та законами. Наступні договори підтверджували це положення Березневих статей. Царський уряд дав такий дозвіл, сподіваючись, що, контролюючи хід систематизації, переведе цю роботу на шлях створення єдиної для України і Росії правової системи.
   За указом від 28 серпня 1728 р. імператриця Анна наказала створити з місцевого українського населення кодифікаційну комісію для створення Зводу законів. За 15 років роботи над Зводом склад її неодноразово змінювався. Комісія працювала переважно в Глухові — столиці України і гетьманській резиденції того часу. Комісія сама встановлювала для себе порядок роботи, хоча суперечки з цього приводу не припинялися протягом усього часу роботи над Зводом. Спочатку членів комісії було 12, а з 1738 р. їх стало 18. Росія намагалася вплинути на перебіг кодифікації через включення до складу комісії людей, на яких можна було б

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>