інші документи та матеріали, зокрема прохання генерального обозного Я. Лизогуба (1729 p.), «доношение» генерального судді І. Борозни (1735 р.) та ін. Водночас під традиційними юридичними нормами розуміли далеко не всі норми звичаєвого права, а передусім ті, що служили інтересам правлячої еліти (раніше встановлені і закріплені в різних нормативних актах). Це випливає з указів імператора і Сенату від ЗО листопада і 4 грудня 1796 р. про «восстановления» в Малій Росії «правления и судопроизводства сообразно тому как оное там сходственно правам и прежним обрядам существовало».
   Найповніше звичаєве право діяло в козацькому середовищі, особливо на території Нової Січі, хоча й там виявилася тенденція до дедалі більшої регламентації внутрішнього устрою правового життя різноманітними письмовими приписами офіційних властей.
   Упродовж усього періоду пізнього феодалізму звичаєве право продовжувало функціонувати в усіх сферах життя українського суспільства і держави, навіть у тих випадках, коли окремі його норми суперечили основним напрямам політики як гетьмана, так і царського уряду. Пояснюється це тим, що норми звичаєвого права мали переважно об'єктивний характер, вони глибоко проникли в усі сфери суспільства. І хоча наприкінці XVIII ст. у зв'язку з еволюцією суспільних відносин, втратою державності сфера застосування звичаєвого права обмежується у зв'язку з витісненням його російским законодавством, звичаєве право продовжувало жити, його норми обов'язково враховувались усіма без винятку кодифікаторами, імперським законодавством.
   Провідне місце в правовій системі України XVIII ст. посіло писане право. Значною мірою було поновлено дію Литовського статуту 1588 p., Саксонського зерцала, «Порядку». Законність цих джерел підтверджували загальноімперські акти, універсал гетьмана І. Скоропадського від 16 травня 1721 р., «Решительные пункты» (п. 20) від 22 серпня 1728 p., інструкція гетьмана

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>