ивість для нормального існування людей. Одним з найенергійніших ліквідаторів Січі був Г. Потьомкін (у 1772 р. прийнятий до запорізького товариства, де він одержав ім'я Грицька Нечеси).
   Каратель Текелі оманою захопив у полон усіх запорізьких старшин, частину з яких було відправлено на заслання. Особливо постраждав кошовий Петро Калнишевський (Калниш). Багато років він провів у кам'яному мішку на Соловках, а потім постригся у ченці. Калнишевський помер у 1803 p., коли йому виповнилося 112 років.
   Рядовим запорожцям було дозволено служити в козацьких полках чи записатися до селянства. За маніфестом від 3 серпня 1775 р. назва «запорожський казак» заборонялася. Територію Січі було приєднано до Новоросійської губернії.
   Дехто з істориків пояснює розправу з Січчю тим, що начебто в Запоріжжі розвивалися буржуазні відносини, і тому вона заважала зміцненню Росії — феодальної держави. Таке тлумачення уявляється хибним. І ось чому: поперше, немає підстав говорити про розвиток в Січі буржуазних відносин, оскільки виробництво у самій Січі було вельми обмежене. У паланках же розвивалося феодальне землеволодіння — зимовники. При цьому економіка Запорізької Січі становила невід'ємну частину економіки України і Російської імперії в цілому. Подруге, існування і зміцнення Росії як феодальної держави впродовж XVIII ст. було можливим унаслідок того, що уряд об'єктивно заохочував розвиток буржуазного укладу, в тому числі й в Україні. І якщо погодитися з тим, що в Січі бурхливо розвивалися буржуазні відносини, то це не суперечило намірам Росії. Потретє, ліквідація економічного конкурента не вимагала тих жорстоких заходів, які були вжиті урядом, тим більше, що мудрий кошовий Калнишевський, розуміючи марність опору, закликав запорожців до покори.
   Задунайська Січ. У 1775 р. п'ять тисяч запорізьких козаків втекли за Дунай. Вони прийняли турецьке підданство та поблизу Добруджі заснували Задунайську

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>