ої війська в Україну, незважаючи на умови попередніх договорів. В Україну було введено 10 драгунських та б гренадерських полків. Вони утримувалися за рахунок місцевого населення. Для цього встановлювався спеціальний збір — «консистентские дачки» (солдати російських полків називалися консистентами).
   За часів війни з Туреччиною (1730—1739) майже вся російська армія (75 полків) перебувала в Україні, що завдало українському народові величезної матеріальної шкоди. До того ж перебування російських військ було важким політичним пресом, превентивним заходом придушення прагнення України до волі.
   Розгром Старої Січі. Царський уряд ставився до Запорізької Січі з упередженням і жахом. Проте військовий потенціал запорожців, їхня роль в охороні кордонів змушувала Росію деякий час миритися з існуванням Січі Крім того, Росія використовувала її як противагу гетьманщині. Хоча Запорізька Січ була підпорядкована безпосередньо російській адміністрації, вона залишалася центром притягання усіх пригноблених і волелюбців. Січ підтримувала міцні зв'язки з іншими регіонами України — Гетьманщиною, Слобожанщиною.
   Перший нищівний удар завдав Січі Петро І, коли кошовий отаман Кость Гордієнко зі своїми прибічниками перейшов до Мазепи. У 1709 р. Січ було зруйнована Запорожці, які втекли від помсти царя, прийняли зверхність кримського хана і заснували поблизу Херсона, біля гирла Дніпра, так звану Олешківську Січ (нині місто Цюрупинськ). Тут вони і жили у тяжких умовах, у повній ізоляції від України.
   Нова Січ. У 1734 р. імператриця Анна Іоанівна на прохання гетьмана Апостола дозволила запорожцям, які втекли від переслідувань Петра І, повернутися і заснувати Нову Січ на річці Базавлук (Підпільна) поблизу Нікополя. Вона розташовувалася за кілька кілометрів від Старої Січі. Повернення було скріплене договором між запорожцями й царським урядом. Його було укладено в 1734 р. у Лубнах за зразком гетьманських

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>