ження викликали найбільші незадоволення старшини та спонукали Полуботка до рішучих виступів проти політики Росії в Україні.
   Призначений полковник користувався єдиноначальною владою, не рахувався з полковою радою, внаслідок чого значення останньої помітно впало. Владу полковника підтверджували клейноди, подібно до гетьманських, але його булава була не кругла, а шестигранна і мала назву «пернач». Від призначення полковників згодом перейшли до призначення сотників.
   У XVIII ст. організовуються полкові канцелярії, в сотнях — свої. Отже, полковосотенна адміністрація ставала дедалі бюрократичнішою.
   У другій половині XVIII ст, російський абсолютизм розпочав масовий наступ на полковий устрій у цілому. У 1765 р. за маніфестом Катерини II його було скасовано на Слобідській Україні під приводом того, що цю територію включено до СлобідськоУкраїнської губернії. Цю акцію було підготовлено канцелярією з управління слобідськими полками. Хоча її було ліквідовано у 1743 p., вона встигла прирівняти полкові канцелярії до канцелярії російських губерній, підпорядкувавши судочинство і діловодство загальноросійському законодавству. Полковий устрій зберігся лише на Лівобережній Україні — 10 полків і 174 сотні. (Нагадаємо, що в 1649 р. тільки на території Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств налічувалося 16 полків і 272 сотні.)
   У 1781 р. полковосотенний адміністративнотериторіальний устрій було скасовано і в наступні роки (1782—1783 pp.) введено губернський поділ відповідно до російського «Уложения о губерниях» (1775 p.). Пізніше на основі губерній було створено п'ять намісництв (Київське, Чернігівське, НовгородСіверське, потім Харківське та Катеринославське) з повітами замість сотень. Нарешті, у 1796 р. замість намісництв було засновано губернії: Чернігівську, Полтавську (раніше вони складали Малоросійське генералгубернаторство), СлобідськоУкраїнську (на території п'яти полків

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>