нокомандувачем — «зверхником над військом». Пункти, забороняючи гетьману здійснювати дипломатичні зносини, допускали невелике послаблення. Так, з Польщею та Кримом гетьман міг улагоджувати прикордонні конфлікти, але з дозволу царського резидента.
   Саме гетьман подавав царю кандидатів для пожалування їм шляхетського звання.
   Після переходу гетьмана Мазепи на бік Швеції Петро І, царський уряд починають широкий наступ на права і вільності України і передусім спрямовують свої дії на главу української держави— гетьмана.
   У гетьмана відібрали право призначати та звільняти без участі Генеральної ради полковників та генеральних старшин. Петро І самовладно здійснював потрібні йому переміщення урядовців, чим вносив розбрат у середовище козацької старшини.
   У 1709 р. за гетьмана Скоропадського була заснована посада царського резидента. її обіймав стольник Ізмайлов. У своїх діях він керувався двома інструкціями Петра — явною і таємною. В останній Ізмайлову наказувалося стежити за гетьманом і поведінкою старшини, щоб вони не зносилися з ворогами Росії та України, та уточнювати справжні прибутки України. При гетьмані Апостолі перебував російський резидент Наумов для «совета» про справи цивільні. У військових справах гетьман підпорядковувався фельдмаршалукомандувачу російського війська в Україні.
   Наростаючий процес обмеження влади гетьмана, навіть деяка дискредитація цієї посади створили для Росії зручний привід для скасування цього інституту влади. Сенат, а згодом і Петро І охоче затвердили розпорядження Скоропадського про наказного гетьмана в особі Полуботка і в подальшому наполегливо перешкоджали обранню чергового гетьмана. Після арешту Полуботка у 1723 р. та й до 1727 р. Україна жила без гетьмана.
   У 1727 р. гетьманом був обраний миргородський полковник Данило Апостол. Росія погодилася з цим обранням, бо насувалася нова війна з Туреччиною, а тому була потрібна військова підтримка

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>