ін.), він статті прийняв, але призупинив їхню дію, посилаючись на воєнну обстановку.
   Ця та інші подібні акції уряду Петра І викликали в Україні масове незадоволення. А Росія, як і раніше, потребувала допомоги України під час розв'язання своїх конфліктів з Туреччиною. Тому Петро II в 1727 р. визнав, що в Малоросії має бути гетьман і генеральна старшина і що треба «тримати їх за трактатом гетьмана Богдана Хмельницького».
   Статті, складені у 1728 р. під час обрання наступного гетьмана Данила Апостола, були затверджені урядом молодого Петра II у вигляді відповідей на 28 пунктів. Цей документ мав назву «Решительные (конформированные) пункты». Формально він діяв до скасування Гетьманщини.
   Обсяг повноважень гетьмана був досить значний. У внутрішніх справах йому належала законодавча, виконавча та судова влада. Відповідно до цього гетьман іменувався «верхній владця і господар Отчизни нашої», «зверхній властитель», «гетьман Війська Запорізького», «Гетьман військ его царського пресветлого Величества Запорожського обох берегов Днепра».
   Як законодавець, глава та офіційний представник України, гетьман приймав і підписував важливі нормативні акти, в першу чергу гетьманські статті, подавав царю кандидатури для пожалування дворянського звання. Будучи головним адміністратором, він особисто розпоряджався землею, що належала козацькому війську. У руках гетьмана були фінансові кошти держави. Він керував збиранням податків і розпоряджався державними військовими скарбами. Тривалий час його особисті та державні кошти не роз'єднувалися, що призводило до зловживань. У них Мазепа звинуватив свого попередника Самойловича (що стало однією з підстав зміщення останнього). Відрізняти кошти державні від коштів гетьмана почали тільки при Д. Апостолі. Щоб покласти край розкраданням, була заснована посада генерального підскарбія, котрий мав спеціальний обов'язок відати державною скарбницею.
   Гетьман був

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>