унктами» Д. Апостола (1728 р.). Навіть такий відвертий ворог вільностей України, як Петро І, не тільки лицемірно демонстрував свою повагу до цих статей, а й підкреслював їх наступний зв'язок з договором 1654 р. На статтях, що були складені під час «обрання» Скоропадського, і чинність яких Петро І призупинив, він же сам і написав: «Права и вольности и порядки войсковые... прежним гетманом в статтях изображенные и особливо на которых выступал гетман Богдан Хмельницкий нерушимо содержать».
   Гетьман. У першій половині XVIII ст. на чолі Української держави стояв гетьман. Він уже не обирався на цю посаду. Його призначали за наказом царя. У 1709 р. старшина побажала обрати гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка. Але Петро І не погодився з його кандидатурою, і гетьманом був обраний, а точніше — призначений, Іван Скоропадський, який, вмираючи, розпорядився, щоб до обрання нового гетьмана його повноваження доручили П. Полуботку. Так той став наказним гетьманом.
   Призначаючи (або затверджуючи) гетьмана, царі ознайомлювалися з характеристикою на них, яку одержували від своїх агентів, насамперед від воєвод, котрі перебували в Україні.
   У XVIII ст., незважаючи на тиск з боку Росії, деякі гетьмани як, наприклад, L Мазепа, намагалися досягти спадковості гетьманської посади. Цим прагненням рішуче протидіяла не тільки царська L влада, а й старшина. Проте коли Кирило Розумовський забажав закріпити гетьманство за своїм родом, старшина його підтримала. Вона сподівалася, що встановлення спадкового гетьманства допоможе зберегти Українську державу, захистити її від зазіхань царату.
   Після смерті Мазепи запорізькі козаки, що втекли разом з ним після Полтавського бою, на своїй раді в Бендерах (1710 р.) обрали гетьманом Пилипа Орлика, який став першим гетьманом України в еміграції. Усе своє життя він присвятив боротьбі за вільну Україну. Власні погляди на устрій самостійної Української

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>