а наявності власного господарства з виготовлення ремісничих виробів. Становище майстра посвідчувалося свідоцтвом цехової управи. Майстри мали досить великі права. Вони могли заснувати цехову організацію, обирати її адміністрацію, самостійно вирішувати виробничі питання, встановлювати монополію на виготовлення і збут своїх товарів, розглядати дрібні спори між членами цеху.
   Ремісники сплачували податки та виконували повинності, якими обкладалася в цілому цехова община; майстри користувалися привілеями у сплаті податків і зборів, експлуатували підмайстрів, учнів та робітників.
   Сход усіх ремісників міста обирав на три роки ремісничу управу (ремісничого старосту та двох його товаришів) — загальну для усіх цехів. Система цехового управління була підпорядкована міським магістратам і ратушам. Цеховий устрій у різних містах України був досить строкатим.
   Наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі та Півдні України (степовій її частині) діяло законодавство Росії, що регулювало правовий статус ремісників. Основу цього законодавства становили ремісниче положення 1785 р. та статут про цехи 1799 р.
   Приблизно такими самими пільгами, що й ремісники, користувалися купці. Кожен міщанин, маючи капітал понад 500 крб., міг ¦ записатися в купці. Останні об'єднувалися в гільдії. Але їхнє право| ве становище не було стабільним. Воно залежало передусім від І своєчасної сплати гільдійського внеску. Достатньо було цей внесок І не сплатити, як неплатник автоматично переводився до міщанського стану.
   Гільдійське купецтво наприкінці XVIII ст. було звільнене від , подушного податку, рекрутчини та тілесних покарань, але водно|; час воно мало низку феодальних повинностей. За рішенням купецького товариства воно зобов'язувалося сплачувати громадські збори, а також дорожню, постойну та інші повинності. Щоправда, багаті купці могли від них відкупитися.
   Поряд з одвічними мешканцями міст — міщанами, ремісниками

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>