і з російськими ієрархами.
   Селянипосполиті. Чисельність вільних селян, підлеглих козацькій адміністрації, зменшувалася. У 1731 р. вони становили лише одну третину сільського населення Гетьманщини. Водночас чисельність залежних селян постійно зростала за рахунок зменшення вільних селян та скорочення реєстру. За царською грамотою 1723 р. з посполитих, чиї б вони не були, стягували однакові податки.
   Найважчий обов'язок селянина — відбування панщини. У1710 р. було встановлено два дні обов'язкової панщини на тиждень. На Правобережжі панщина досягала 4—6 днів. Згодом і на Гетьманщині було встановлено 4—6денну панщину. Селяни відбували також інші повинності — подвірну, постоєву (утримання царських військових підрозділів та іноземних найманців), шляхову. Вони також виконували роботу, пов'язану з будівництвом фортець, риттям каналів та ін.
   У 1706 р. І. Мазепа наказав старшині Полтавського полку затримувати селян, що кинули своїх хазяїв. У 1721 р. універсал Скоропадського наказував старшині не допускати селянських переходів. З 1739 р. генеральна військова канцелярія під приводом запобігання втечі за кордон заборонила переселення селян. Фактично ж селянин міг переселитися в іншу місцевість, але за умови, що виконає усі повинності та одержить дозвіл на це власника й місцевої адміністрації.
   Отже, експлуатація українського селянства старшиною та шляхтою закріплювалася гетьманським апаратом влади та управління. Проте феодальній верхівці цього було замало, вона час від часу зверталася до царського уряду за захистом своїх прав і привілеїв, наполягала на введенні кріпосного права в Україні. При цьому продовжувалося юридичне закріплення селян. 22 квітня 1760 р. за універсалом К. Розумовського (його підтвердила у 1763 р. Катерина II) селянин міг скористатися правом переходу лише з письмового дозволу феодала, але в останнього залишалася нерухомість, що належала селянинові. У 1765—1769 pp.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>