еодалів у XVIII ст. значно збільшуються. Чимало земель вони одержали від царів. Особливо щедрою була Катерина II. Вона жалувала землі Російської держави українським феодалам, а російським — землі України.
   Водночас з розширенням своїх земельних володінь феодали намагалися зміцнити владу над селянами, закріпачити їх. При цьому українські феодали прагнули в усьому зрівнятися з російським вельможним панством. Так, гетьман Апостол порушив питання про повне зрівняння українських урядовців з чинами Табеля про ранги. Відповіддю на це було заснування в 1728 р. у Глухові кодифікаційної комісії, яка мала врегулювати правовий стан українських феодалів. Проте сенат висновки роботи комісії не затвердив, оскільки вона виходила із збереження в Україні козацькостаршинської адміністрації. Водночас Безбородькам, Завадовським, Кочубеям, Розумовським були пожалувані графські титули, їх було допущено до кола російської аристократії. У 1767 р. комісія зі складання Уложення підтвердила вільності українського шляхетства, рівність його прав з правами російського дворянства. У 1764 та 1783 pp. вийшли укази про включення українського шляхетства та козацької старшини до складу дворянства Росії. У 1797 р. на них було поширено дію «Грамоты на права, вольности и преимущества российского дворянства». Наприкінці XVIII ст. вже на всю Україну поширюється дія Табеля про ранги.
   Справедливою є думка, що нобілітація українських феодалів, тобто включення їх до складу російського дворянства, була компенсацією за позбавлення України автономії, ліквідацію української державності.
   Духовенство. Доки православна церква в Україні зберігала автономію, правове становище духовенства визначав гетьманський уряд, а з другої половини XVIII ст. — Духовний регламент та штатний розпис 1764 р. Російськими правовими актами. За Указом від 10 квітня 1794 р. митрополитам та іншим чинам духовенства було встановлено утримання нарівні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>