врятувати козака від смертної кари жінка, яка побажала його взяти собі за чоловіка.
   Судова практика другої половини XVII ст. має багато прикладів пом'якшення покарання з причин особистої заінтересованості суддів у вигляді сплати штрафів на користь суду, місцевої адміністрації або передачі цим органам майна, земельних ділянок. Значна частка зазначених штрафів і майна опинялася в руках самих суддів і чиновників.
   Процесуальне право. У другій половині XVII ст. домінує обвинувальнозмагальний процес. За особливих обставин — в справах, пов'язаних з державною таємницею, вищими посадовими особами, які перебували під «протекцією» гетьмана тощо, — застосовувався слідчий (інквізиційний) процес. Чіткого поділу на цивільний і кримінальний процес не було, хоча в практиці кінця XVII ст. такий поділ уже намітився. Усі мешканці України вважалися правоздатними. Дієздатність наставала з досягненням певного віку. Недієздатними за чинним правом визнавалися малолітні діти, марнотрати, психічно хворі, німі, жінки без чоловіків або опікунів.
   Позови та інші заяви, як правило, викладались усно. Дізнання, попереднє слідство провадив сам позивач, або потерпілий за сприяння родичів, громадськості. Слідчі дії з кінця XVII ст. адміністрація або органи стали виконувати у справах особливої важливості і у справах про тяжкі злочини. Такі дії в судових документах називалися «ш л яку вання», «розшук», «інквізиція».
   Суд здебільшого був гласний, відкритий. Судочинство було усним. У процесуальних діях активну участь брали усі заінтересовані сторони, а також громадськість. Процес провадився переважно українською мовою, але допускалося використання польської, російської та латині.
   Суди всіх інстанцій мали свободу широкого вибору порядку ведення процесу. Судова практика другої половини XVII ст. знала часті відступи суддів від писаних процесуальних норм, що свідчить про великий вплив на судочинство звичаєвого

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>