і судової сваволі.
   За звичаєм суб'єктом злочину могла бути особа будьякого стану, яка досягла 16річного віку.
   Злочини поділялися на умисні й випадкові, хоча чітких визначень форм вини не було. Психічно хворі не звільнялися від кримінальної відповідальності, але суд враховував їхній стан як обставину, що пом'якшувала відповідальність. Нетверезий стан або вчинення злочину під час воєнного походу розглядались як обставини, що обтяжують відповідальність.
   Водночас, як і раніше, практикувалося притягнення до кримінальної відповідальності і покарання за відсутності вини. Каралися дружина і діти злочинця, а також його прихильники і родичі. У 1672 р. у Москві були засуджені до смертної кари, яку потім замінили довічним засланням до Сибіру, колишній гетьман України Д. Многогрішний та його найближчі помічники. Разом з гетьманом до Сибіру були заслані його дружина, троє дітей і дві служниці.
   Одним з найнебезпечніших державних злочинів вважалася зрада (зрадництво). Починаючи з середини XVII ст. її поняття розширюється. Тепер під зрадою розуміють перехід на бік ворога, що кваліфікувався як злочин проти України та її народу, а пізніше — російського царя. Саме тому зрадником був проголошений І. Виговський, який уклав у 1658 р. Гадяцький трактат про приєднання України до Речі Посполитої. У статтях Ю. Хмельницького було записано: «Видати усіх Виговських, інших зрадників його царської пресвітлої величності». Царський уряд вважав зрадою дії гетьманів або інших посадових осіб України, які порушували договори України і Росії, не підкорялися царю. При цьому царські посадові особи кваліфікували зраду досить довільно і непослідовно. Так, гетьману Правобережної України М. Ханенку, хоча він свого часу служив Польщі, цар щедро подарував маєтки, простив йому «гріхи».
   З середини 60х років XVII ст. особливо тяжким політичним злочином стало посягання на життя і здоров'я царя, його сім'ї, осудження

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>