ерсали свої дадуть, що царська пресвітла величність пожалувала на ці місцевості свої грамоти». Цей порядок в кінцевому підсумку відповідав інтересам і українських феодалів, і російського уряду.
   У праві України другої половини XVII ст. діє система договорів, які успішно регулювали товарногрошові відносини. Найпоширенішими були договори купівліпродажу (як рухомого, так і нерухомого майна), обміну, позики, оренди. Укладення договорів засвідчувалося записом в актових книгах, однак у судовій практиці було багато справ про порушення зобов'язань.
   Право знало й зобов'язання із спричинення шкоди як окремій людині, так і колективу.
   Шлюбносімейні відносини в Україні у другій половині XVII ст. регулювалися нормами церковного права, а також звичаями. В окремих випадках суд міг винести рішення, виходячи з міркувань доцільності або «здорового глузду». Звичаєве право визначало шлюбний вік. Шлюб між родичами по прямій лінії включно до восьмого коліна, а по боковій лінії — до четвертого заборонявся. Згода молодих на шлюб була необов'язковою, але на практиці її враховували. Згода ж батьків на шлюб була обов'язковою. Порушення цього правила позбавляло батьківського благословіння, а то й спадку. Як правило, суспільство засуджувало примусові шлюби, і в житті вони траплялися рідко. Церковному вінчанню інколи передувало укладення шлюбного контракту. Шлюб вважався законним, якщо, крім вінчання, додержувався обряд весільного процесу.
   На Правобережній Україні існував шлюб «на віру», тобто по суті громадянський шлюб, в якому жінка була рівною з чоловіком. Це пояснюється інстинктивним прагненням нижчої соціальної ланки суспільства до виживання в умовах соціальноекономічної кризи, розорення індивідуальних (сімейних) форм господарства. Цим же пояснюється дія звичаю, який дозволяв розлучення і повторний шлюб. Дозвіл на розлучення давали приходські священики або світські суди. Підстави для розлучення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>