власності на землю, одержану «на вічність» за типом вотчинної землі з правом необмеженого розпорядження. Таких самих прав набула і родова козацька верхівка, перетворюючи рангові землі (подоба маєтків) у вічну власність також з необмеженим правом розпорядження. Важливим джерелом одержання нових земельних володінь залишалися їх пожалування як гетьманом, так і царем.
   Джерелами розширення земельних володінь були освоєння нових земель, «займанщина» (у другій половині XVII ст. інтенсивно освоювалася Слобожанщина), купівляпродаж, спадкоємство. В актових книгах трапляються такі поняття, як давність володіння, «відсуджені» землі, одержані в погашення боргу. Щодо старшинськокозацького землеволодіння використовувалися такі поняття, як рангові землі, «на підпору дому», «до ласки войськової», «зумовне володіння». Вони означали неповну власність на землю на відміну від «земельного надання». Останнє означало повну приватну власність на землю, незалежну від посадового становища власника. Наприкінці XVII ст. намітився процес зближення режиму рангових земель з режимом вотчин.
   Рядове козацтво і селянство широко користувалися правом освоєння нових земель. Селяни, котрі проживали на землях монастирів і шляхти, певний час зберігали за собою право розпоряджатися земельними наділами, але наприкінці XVII ст. це право втратили. Селяни, які жили на козацькостаршинських землях, значно довше користувалися правом розпорядження землею і зберігали це право, поки ці землі не перейшли в повну власність феодалів. Селяни, які жили на державних землях («вільні військові маєтності»), найбільш повно користувалися правом розпорядження землею (з правом купівліпродажу, заповіту, дарування, застави, обміну).
   Наділення і перерозподіл земельних володінь українських феодалів контролював царський уряд. У Глухівських статтях (п. 4) дуло записано: «А кому гетьман і старшина за послуги дадуть млин або село і універсали

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>