о актів судових органів усіх рівнів були прецедентами застосування звичаєвого права.
   У Запорізькій Січі у другій половині XVIII ст., як і в попередні періоди, єдиним джерелом права залишалося «козацьке право» — неписані норми звичаєвого права.
   Зберігало своє значення й українське церковне звичаєве право. Але з перепідпорядкуванням української православної церкви
   Московському патріарху в Україні стали поширюватися нормативні акти, що йшли від московської православної церкви.
   У юридичних документах, що формували правове поле України другої половини XVII ст., часто використовувалися такі поняття і визначення, як «стародавні права і вольності», «малоросійські права», «свої права» та ін., під якими розуміли всю сукупність — як писаних, так і неписаних — норм права минулого, що зберегли своє правове значення. Центральна московська влада неодноразово підтверджувала збереження в УкраїніГетьманщині «стародавніх прав і вольностей». В 1659 р. в других Переяславських статтях зазначалося, щоб в Україні «своїми правами судилися». «Стародавні права і вольності козацькі» цар підтвердив і в 1663 р. і в наступні роки. Як правило, всі договірні статті другої половини XVII ст. закріплювали непорушність «малоросійських прав», не вдаючись у розшифрування їхнього юридичного змісту. Проте і в українському суспільстві чиновники державної і судової влади й представники різних соціальних груп порізному тлумачили «давні», «стародавні», «звиклі» права, відстоюючи свої групові інтереси. Новий панівний клас, що формувався, — козацька старшина і шляхта — прагнули відтворити юридичний статус шляхти, який існував до 1648 р. Селянство, рядове козацтво і міщанство, навпаки, прагнули закріпити норми звичаєвого права, котрі регулювали правове становище вільного козацтва і селянства й оформилися в період революційної боротьби 1648—1654 pp..
   У другій половині XVII ст. важливу роль у регулюванні суспільних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>