гається загальний економічний занепад, явне запустіння. Донедавна родючі землі перетворилися у пустища. Збулося передбачення проникливого політика Адама Киселя, що втрата Лівобережних українських земель призведе Річ Посполиту до занепаду. Населення, щоб вижити, втікало з Правобережжя. Доходило до того, що впродовж п'яти днів їзди по Правобережжю не можна було зустріти жодної душі. На таке Правобережжя вже ніхто не зазіхав. Не дивно, що польський уряд на початку 70х років був згодний відмовитися від Правобережної України. Правовий статус класів України був таким. Феодали продовжували вимагати нових гарантій як від царського уряду, так і від гетьмана. У другій половині XVII ст. їхні права розширюються низкою владних розпоряджень. Земельні володіння українських феодалів збільшуються. Головним джерелом наділення землею було пожалування її гетьманом. Старшина отримувала рангові маєтності (володіння). Це були землі, які урядовці одержували за службу згідно з їхніми посадами. З умовних володінь рангові маєтності поступово перетворюються на спадкові. До рангових маєтностей належав Батурин — гетьманська резиденція. Гадяч з рангової маєтності перетворився у спадкову землю родини Брюховецьких. Згодом уся територія Стародубського полку перейшла у спадкову власність. За своїми земельними володіннями козацька старшина не тільки зрівнялася з шляхтою, а й у багатьох випадках перевищила її.
   Одночасно з розширенням земельних володінь козацька верхівка прагнула зміцнити владу над селянами, закріпачити їх. Великими кріпосниками були гетьмани. І. Самойлович мав 20 тис. селянських дворів. У І. Мазепи було 100 тис. селян в Україні і 10 тис. у Росії. У 1659 р. українські феодали домовилися з царським урядом про повернення селян, які втікали з України в Росію, та навпаки.
   Особистими привілеями феодалів були заборона арештовувати їх без санкції суду і суворі покарання за посягання на їхнє життя та

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>