ну була очевидною. Українці не бажали миритися з ним і активно виявляли свій протест: у 1668 р. — при гетьмані П. Дорошенку, у 1676 р. — при І. Самойловичу, наприкінці XVII ст. — при І. Мазепі. У повсякденному житті населення цих земель підтримувало зв'язки (родинні, економічні, політичні).
   У 1674 р. на Лівобережжя передислокувалися Брацлавський та Уманський полки, а у 1675 р. — Корсунський полк. Через рік правобережний гетьман П. Дорошенко здав Москві Чигирин з усіма його жителями і присягнув на вічне підданство Росії. У листопаді 1696 р. правобережні козаки разом з лівобережними на чолі з С. Палієм ходили на Крим. Слобожанщина, де жили здебільшого переселенці з України, які створили тут полковосотенну організацію, стала вважатися українською землею.
   Лівобережжя поділялося на 10 територіальних одиниць — полків. На Слобожанщині було створено п'ять полків. Але в адміністративних і військових справах вона була підпорядкована безпосередньо Білгородському воєводі, а через нього — Розрядному приказу.
   Розчленування України на Лівобережну та Правобережну допомогло царату здійснити свій план переведення України зі стану незалежної держави в автономну, самоврядну організацію в складі Росії. У 1663 р. гетьман Брюховецький «ударив чолом цареві малоросійськими городами» та оголосив, що керувати підданими має не гетьман, а цар, який почав іменувати себе «Великия и Малыя России самодержецъ».
   Гетьманські статті. Зміни у правовому становищі України та її класів закріплювалися у нормативних актах, передусім у так званих гетьманських статтях, які були своєрідною згодою двох сторін — Росії в особі царського уряду та України в особі гетьмана. Це були основні нормативні акти, які визначали правовий статус України та її відносини з Росією. Тому багато вчених розглядають їх як своєрідні Конституції України. Кожен з цих документів називався або ім'ям гетьмана, який підписав його, або місцем,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>