до того, що територія вільної України була розірвана на дві частини: Правобережну та Лівобережну, або Західну та Східну. Це був не тільки географічний поділ, а й політичний. Правобережжя опинилося під владою групи старшин, яка орієнтувалася на Польщу. Цей поділ став політичною реальністю, особливо він позначився у 1663 р. з обранням двох гетьманів — лівобережного (І. Брюховецького) та правобережного (П. Тетері). У 1665 р. Брюховецький оголосив Лівобережжя володінням Російського монарха.
   ЗО січня 1667 р. юридично поділ був оформлений Андрусівським перемир'ям, яке Польща та Росія уклали без участі України, строком на 13,5 років. В ньому спеціально застерігалося, що до Росії відходить Лівобережна Україна, а Правобережжя — до Польщі, за винятком Києва. Києв з прилеглою територією на 2 роки залишався за Росією. Запоріжжя мало бути під зверхністю обох держав.
   У 1686 р. договір про вічний мир між Польщею та Росією підтвердив ці положення з поправкою, що Київ та Запорізька Січ залишалися за Росією. Поділ України на Правобережжя і Лівобережжя був закріплений створенням між ними нейтральної зони. її було заборонено заселяти. Запорізька Січ після 1686 р. і до 1775 р. підпорядковувалася безпосередньо царській адміністрації і формально організаційних зв'язків з Гетьманщиною не мала.
   Лівобережна Україна з Києвом в офіційних актах другої половини XVII ст. нерідко іменувалася Малоросією (в статтях Ю. Хмельницького), друга назва — Гетьманщина — обумовлювалася її політичною організацією.
   Правобережжя залишалося у складі Польщі. За Гадяцьким трактатом його було названо «Великим княжеством Руським».
   За Бучацьким миром, укладеним у 1672 р. між Польщею і Туреччиною, до останньої відходило Подільське воєводство разом з Кам'янцем. А воєводства Київське і Брацлавське, керовані Дорошенком, віддавалися під протекторат Туреччини.
   Протиприродність поділу України на Лівобережну і Правобережну

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>