ьницький, козацтво, український народ дедалі більше переконувалися, що без військової та іншої допомоги з боку Росії вони не зможуть відстояти незалежність України.
   Дедалі наполегливіше гетьман і його посли просять Москву взяти Україну під «высокую государеву руку и держать ее от неприятелей в обороне».
   Питання про стосунки Росії з Україною було одним з першочергових у високій політиці, тому винести остаточне рішення належало Земському собору, який був скликаний у 1651 р. Він не дав позитивної відповіді на прохання України. Незважаючи на політику Польщі, її неповажне ставлення до Росії, царя, порушення нею мирного договору, Земський собор ухвалив впливати на Польщу, як і раніше, дипломатичними методами. Але патріарх Йосип благословив царя порушити мир, якщо Польща не піде на поступки.
   Наприкінці 1653 р. Росія досить зміцніла, щоб вступити у війну з Польщею. Вже в червні цар сповістив про свою згоду взяти під свій протекторат Військо Запорізьке. Земський собор 1 жовтня 1653 р. прийняв рішення про розірвання договору з Польщею і про те, що «гетмана Богдана Хмельницького и все Войско Запорожское з городами их и землями принять под свою государеву высокую руку...». Для здійснення цього рішення цар Олексій Михайлович відправив до України повноважне посольство на чолі з боярином Бутурліним. Посольство мало завдання передати царську грамоту, яка сповіщала про рішення Земського собору, і привести Військо Запорізьке на вірність царю. Отже, союз України з Росією був об'єктивно обумовленим, неминучим. На цей крок гетьман погодився, коли всі інші способи визволити Україну зпід влади Польщі виявилися невдалими.
   Правове оформлення переходу України під протекторат російського царя. 8 січня 1654 р. у Переяславі зібралася військова рада. Для участі в ній прибули також представники від міст України, усіх її соціальних верств: «...собралось великое множество всяких чинов людей». Це була

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>