искоренитель римских священников, преследователь язычников...». Автором цього послання був Олівер Кромвель, який добре розумівся на повноваженнях державних володарів.
   Нині дедалі більше дослідників вважають, що наприкінці 1650 р. в руках Хмельницького зосередилася фактично самодержавна влада.
   Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини. Генеральних старшин обирала рада генеральної старшини, або старшинська рада. В інших випадках їх призначав гетьман. Вони керували окремими галузями управління, мали титул «вельможа». Генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний хорунжий керували військовими справами, відповідали за боєздатність збройних сил, їхнє матеріальне забезпечення. Генеральний обозний був першим державцем після гетьмана, генеральний бунчужний — головним охоронцем знаків гідності гетьмана і військових з'єднань, виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний писар керував зовнішніми зносинами, йому була підпорядкована канцелярія.
   Генеральний суддя (спочатку один, а згодом — двоє суддів) очолював вищий судовий орган — апеляційну інстанцію для полкових та сотенних судів. Дослідники припускають, що саме посада генерального судді була другою після гетьмана.
   Генеральний підскарбій завідував державною скарбницею.
   Усі ці міністеріали утворювали раду генеральної старшини при гетьмані, вони ж утворювали генеральну військову канцелярію. В документах вона вперше згадується в 1650 р. У ній зосередилось усе поточне військове, адміністративне, судове, фінансове управління, складалися універсали.
   Отже, генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом української держави.
   На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд складався з полковника і полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Полкова рада спочатку мала значні владні повноваження. Вона могла припинити сваволю полковника і навіть усунути його.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>