о головну роль на ньому відігравала «розмова сторін», як тоді називалася процедура словесних змагань сторін. Присутність адвоката для людини, що нерозумілася в тонкощах права, була конче потрібною. Наприклад, лише через один Луцький суд у ЗО—40х роках XVII ст. проходило щороку до сотні правників.
   Надзвичайно важливе значення мала система доказів, що застосовувалися в судах. Згідно з теорією формальних доказів вони підрозділялися на досконалі та недосконалі («повні» і «неповні»). Кількість та якість доказів установлювалися для кожної категорії справ. Литовські статути містили перелік найважливіших доказів: показання свідків, речовий доказ («поличне»), присяга тощо. Для здобуття зізнання підозрюваного у деяких випадках застосовувалися катування.
   У привілейованому становищі перебувала шляхта. Присяга шляхтича визнавалася «доводом», тобто безсумнівним доказом. Коли не було свідків злочину шляхтича або його не було спіймано на гарячому, він міг очиститися присягою.
   Найпоширенішими доказами були показання свідків. Статути визначали коло осіб, які могли бути свідками. Присяга і клятва вважалися додатковими доказами. Вищою мірою вірогідності були свідчення духовенства й посадових осіб. У майнових спорах велике значення надавалося письмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки у письмовій формі.
   Практикувалося і попереднє слідство, яке здійснювали службові особи державного апарату: старости, їхні намісники, замкові судді. Вони виїжджали на місце злочину, допитували свідків і підозрюваних, записували їхні показання і передавали до суду. На попередньому слідстві були присутні поняті («два шляхтича віри годні»).
   Період, що тривав з кінця XIV до середини XVII ст., — це майже 300 років, сповнених подіями, наповнених і драматизмом, і історичною величчю.
   Руйнація традиційних підвалин життя часів Київської Русі, порушення сталих політичнодинастичних зв'язків

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>