о родичам убитого. Головщина вважалася додатковим покаранням. Так, відповідно до НІ Литовського статуту, «коли б людина простого звання убила іншу людину такого самого простого звання, нешляхтича, тоді... сторона обвинувачена смертю карається. А й головщина з його рухомого майна за станом убитого виплачена має бути тому, кому по праву належатиме». Розмір головщини залежав від стану убитого. За шляхтича, сказано у III Литовському статуті, «крім покарання, описаного в даному статуті відповідно до злочину, треба виплатити сто коп грошей, а за війта, бурмістра — 60 коп грошей, за ремісника або міщанина таких міст, що на Магдебурзькому праві, — ЗО коп грошей, за тяглову людину — 24 коп грошей» та ін.
   Грошовим штрафом, що призначався за заподіяння поранення, побоїв, за незначну крадіжку, вчинену вперше, була так звана нав'язка. Вона могла бути як основною, так і додатковою мірою покарання. Статути детально регламентували випадки призначення нав'язки та її розмір.
   Характерною рисою системи покарань була їх невизначеність. Часто право визначало вид покарання, а не його розмір. Це давало можливість суддям установлювати розмір покарання довільно, виходячи зі своїх особистих і класових інтересів.
   За межами польськолитовського законодавства опинилася система злочинів і покарань запорізького козацтва, яка склалася, відповідно до старовинних звичаїв, згідно зі «словесним правом і здоровим глуздом».
   Серед кримінальних злочинів найтяжчим вважалося убивство козаком товариша, заподіяння побоїв, крадіжка, неповага до начальства, насильство у Запоріжжі або християнських поселеннях (відібрання у товариша коня, худоби, майна), дезертирство, гайдамацтво (крадіжка коней, худоби, іншого майна у мирних жителів), пияцтво під час військового походу.
   Покарання у запорізьких козаків залежали від характеру і тяжкості учиненого злочину. Як покарання практикувалися прив'язування винних ланцюгами до

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>