кового суду. Під час сесії земського суду цей запис переносився «з книг замкових до книг земських». Такий самий запис вимагався, коли власник віддавав у заставу маєток, людей, землі або позичав на певний строк якусь суму грошей.
   Злочини і покарання. Велику увагу польськолитовське законодавство, норми якого були чинними на українських землях, приділяло визначенню злочинів і покарань. Так, польські статути Казимира Великого середини XIV ст. присвячували злочинам майже дві третини своїх статей. Визначне місце посідали вони і в Судебнику 1468 p., а також у всіх трьох статутах Великого князівства Литовського.
   Кримінальноправові норми мали відкрито класовий характер. Життя, майно, честь і особиста гідність представників панівних станів, передусім шляхти, захищалися посиленими санкціями. За деякі злочини для шляхти передбачалися значно менші покарання, ніж для простих людей. Інколи шляхтичі взагалі звільнялися від покарання. Так, за І Литовським статутом карою за образу шляхтича була в'язниця, за образу нешляхтича — штраф. За вбивство, вчинене кількома шляхтичами, карі підлягав лише один із них, решта ж платила гуртом «головщину».
   Поняття злочину у даний період змінювалося. Спочатку злочин розуміли як фізичну, матеріальну, моральну «кривду», яку було завдано окремій особі або громаді. Пізніше його стали розглядати як «шкоду», «злочинство». Потім стали називати «виступом», тобто порушенням правових норм, що були встановлені державою. Суб'єктами злочину вважалися як вільні, так і феодально залежні особи, котрі досягли за статутом Великого князівства Литовського 1566 р. 14 років і за Литовським статутом 1588 р. — 16 років.
   Починаючи з XIV ст. законодавство і судова практика намагалися відрізняти умисну вину від необережної. Ще Статут Казимира Великого виділяв умисний підпал, безпосередній винуватець якого виявив «гріх жорстокості». Статути Великого князівства Литовського досить

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>