дкуванням. У результаті цього спадкове право виділилося у самостійний правовий інститут.
   У польськолитовському праві розрізнялося успадкування за законом, заповітом і на основі звичаю. Закон закріплював загальне положення, згідно з яким діти ставали спадкоємцями майна своїх батьків. Щоправда, у Польщі спочатку право на спадщину для жінок обмежувалося тільки рухомим майном. Нерухоме майно, передусім земля, переходило тільки до синів. Кожен з них одержував рівну частину, але починаючи з XIV ст. шляхетські маєтки, якщо не було синів, успадковувалися дочками.
   Литовські статути визнавали спадкоємцями за законом дітей, братів, сестер, батьків та інших кровних родичів. У деяких випадках їх можна було позбавити права на спадщину. Так, виключалися з числа спадкоємців за законом: дівчина, яка вийшла заміж без згоди батьків або опікуна; вдовашляхтянка, що без згоди родичів вийшла заміж за простолюдина; діти, визнані незаконнонародженими; діти державних злочинців і деякі інші особи.
   Розрізнялося успадкування батьківського і материнського майна. Наприклад, III Литовський статут 1588 р. передбачав, що «спадщина, нерухоме майно, коштовність та майно рухоме тільки синам і близьким по зброї буде проходити». Отже, батьківське майно, утому числі куплене, передавалося у «вотчину» лише синам, а дочкам— переважно тільки придане з четвертої частини всякого майна батьківського і купленого».
   Що стосується материнського майна, як нерухомого у вигляді маєтків, так і рухомого, у тому числі готівки, золота, срібла, одягу і прикрас, коней, возів, килимів тощо, то все це рівно розподілялося поміж дітьми, як синами, так і дочками.
   Закон визначав можливість розпоряджатися майном за допомогою заповіту. Свобода заповіту поширювалася на рухоме майно і куплену нерухомість, яка не входила у родову власність — вотчину або материнське майно. Кожен мав право «записати свої речі, рухоме майно і особисто ним

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>