м».
   Певного поширення на початку XV ст. набуло так зване заставне землеволодіння. Воно означало, що землі передавалися кредитору як забезпечення боргу. Іншими словами, земля перетворювалася у заставуволодіння, наближаючись до її продажу, бо кредитор мав можливість не тільки експлуатувати заставну землю, а й передавати своє право іншим особам. Якщо через ЗО років земля не була викуплена із застави, то вона ставала власністю кредитора.
   Литовський статут 1529 р. зобов'язував кожного землевласника відбувати військову повинність відповідно до земського рішення. Кожний шляхтич мусив з'явитися на війну особисто і, крім того, відправити на війну відповідну кількість озброєних людей залежно від розміру свого володіння. Така ж вимога містилась і в Литовському статуті 1588 p.: «Всякого звання духовні і светські, княжства, панята і врядники земські, дворяни, земляни, шляхта хоругова... ті, хто має маєтки земські... в разі потреби, з нами і з нащадками нашими, або при гетьманах наших, повинні будуть самі особисто війну служити і виправляти на військову службу». До того ж військова служба вимагалася з маєтків родових, материнських, вислужених, куплених або іншим чином придбаних.
   Право вимагало, щоб кожен землевласник особисто відбував військову службу. Однак передбачалася можливість неприбуття на службу у зв'язку з хворобою. Шляхтич, який відмовлявся відбувати військову службу, втрачав право на володіння землею. «А хто,— записано у III Литовському статуті, — з тих підданих наших шляхти, лицарів всяких і всякого звання: власників земських маєтків, на війні не служив, або коли приїхав к встановленому строку, не записався, а хоч би і записався... без дозвілу нашого або гетьмана нашого великого, геть від'їхав, той весь маєток свій втрачає, який переходить державі і нам, господарю».
   Спадкове право. Досить повну і детальну правову регламентацію дістали питання, пов'язані з успадкуванням.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>