мунда Августа здійснювалася перевірка прав на володіння землею.
   У випадку, коли держатель землі не мав належних документів на право володіння нею, ця земля відписувалася господарю. Але цілком зрозуміло, що за період від аграрної реформи до прийняття І Литовського статуту з'явилися землевласники, право володіння землею у яких базувалося тільки на давності часу. Статут 1529 р. гарантував шляхті недоторканність таких володінь, остаточно визнавши строк давності 10 років. Після 10ти років будьякі позови визнавалися недійсними і нерухоме майно залишалося у тієї особи, яка володіла землею протягом зазначеного часу.
   Уже шляхетські привілеї 1413 і 1447 pp. дозволяли власникам нерухомого майна розпоряджатися ним на свій розсуд. Литовський статут 1529 р. зберіг за землевласниками право вільного розпорядження своїми землями, однак обмежив його щодо родового і вислуженого майна: «Волную моц мает именя своего третюю часть отдати, продати, даровати и в пожитки добровольные принести». Отже, власник мав право продавати, міняти, відчужувати, дарувати лише третину такого майна. Це право було підтверджено і в II Литовському статуті 1566 р.
   Обмеження права розпорядження земельною власністю суперечило як потребам господарського розвитку, так і шляхетським правам та привілеям. Цілком природно, що шляхта домагалася скасування цього обмеження. Згідно з рішенням Берестейського сейму 1566 р. кожний землевласник діставав право розпоряджатися своїм батьківським земським, материнським, вислуженим та купленим майном без жодних обмежень. Остаточно усі обмеження шляхетської земельної власності були скасовані III Литовським статутом 1588 р., за яким «усім станам шляхетського народу... можна вільно тепер і в майбутньому маєтками своїми, вотчинами, материнськими, також і вислуженими у нас, государя, і якимнебудь звичаєм і способом нажитими на вічність, розпоряджатися згідно з потребою, бажанням і власним

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>