вання і право «між собою судитися і радитися». Відоме воно у вигляді збірників німецького права у польському перекладі. Найавторитетнішими серед них був збірник під назвою «Статті Магдебурзького права», виданий у 1556 р. Бартоломеем Троїцьким. Слідом за цим збірником він підготував і видав ще п'ять книг, присвячених різним розділам міського права. їх розглядали як офіційну інтерпретацію Магдебурзького права.
   Так, у 1518 р. аналогічне право було надане киянам, з тим щоб вони «вели свої справи так, як у тих привілеях їм написано і як визначає Магдебурзьке право». Магдебурзьке право мало чітко виражений класовий характер, який виявлявся у наданні привілеїв окремим соціальним верствам панівного класу (шляхті, купецтву, верхівці ремісників) і, навпаки, в усуненні від участі в управлінні міськими справами нижчих верств городян. Незважаючи на формальну автономію українських міст, де діяло Магдебурзьке право, фактично вони не були цілком самостійними і незалежними.
   До джерел права в Україні треба віднести і канонічне (церковне) право. Правовими джерелами православної церкви на українських землях були кормчі книги — «Номоканон» (збірник церковного права) і церковні устави князів Володимира і Ярослава («Сувій Ярослава»). Найвідомішою католицькою кодифікацією канонічного права, яка діяла у Великому князівстві Литовському, був «звід канонічного права» 1532 р. Певною мірою до джерел церковного права належать привілеї польських королів Сигізмунда І (1511 р.) і Стефана Баторія (1588 р.).
   Специфічне джерело права являли собою і гетьманські військові артикули, які видавалися у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитій. Вони фактично були першими збірниками військовосудового і військовокримінального права.
   Велике значення на українських землях мало звичаєве козацьке право — сукупність правових звичаїв, що встановлювались у сфері козацтва. Важливість цього джерела підкреслює той

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>