й справи про тяжкі злочини, за які згідно з III Литовським статутом могло бути призначене покарання у вигляді тюремного ув'язнення і навіть смертної кари.
   В Україні, переважно на королівських землях, тривалий час продовжували існувати общинні, так звані копні, суди (їх називали «копа», «купа» або ж «громада»). Вони були судами сільської громади та носіями віковічних традицій звичаєвого права. За допомогою цих своєрідних установ селяни й жителі містечок не тільки успішно боролися з різного роду правопорушеннями й злочинами, а й відстоювали право самостійно вирішувати усі питання життя общини незалежно від місцевої адміністрації та тиску феодалів.
   Копний суд територіально об'єднував кілька сіл. Його засідання відбувалися під відкритим небом на заздалегідь визначеному місці — «коповищі», куди збиралися представники селянських дворів, їх називали «сходаї», «мужі», «судді копні».
   Право належати до копи мали тільки глави сімей, які постійно проживали на даному місці. їхні жінки, брати й діти запрошувалися на засідання копного суду лише як свідки. Кількість суддів, як правило, становила 10—20 осіб. Священики мали бути присутніми на засіданні копного суду під час складання його учасниками присяги. Крім головних учасників — «сходаїв», на копний суд запрошувалися селяни сусідніх громад — «люди сторонні», які не мали права втручатися у справи, а тільки стежили за перебігом подій. Це положення поширювалося також на шляхтичів і управителів маєтків. Засідання копного суду відбувалися у присутності представника державної адміністрації — возного, який складав протокол і донесення в гродський суд для запису рішення в актові книги.
   Підсудність копного суду була досить широкою. Він розглядав земельні спори між селянами, справи про заорювання землі, крадіжку худоби, привласнення чужих боргів, бійки і навіть убивства. Копний суд мав право призначати такі покарання, як штраф, відшкодування

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>