р. вони почали акцію проти обмежень, що встановлював для них польський патриціат. їхні скарги підтримав перед королем гетьман К. Острозький, і українські міщани дістали деяке полегшення.
   У 1539 р. вони домоглися відновлення галицького єпископства, яке було скасовано у XV ст. У 1570х роках львівське міщанство знову здобуло собі широкі права в місті, зокрема й те, що представники братств входили до так званої колегії 40 мужів, яка контролювала міську владу.
   Львівське братство виступило ініціатором заснування братств у всіх містах і містечках України. Отже, братська організація поширилася по всій Галичині, Волині, Холмщині, Поділлю.
   Важливою обставиною в діяльності українських братств була наявність статутів, які ретельно регулювали їхню організацію і діяльність. Так, наприкінці 1585 р. українські міщани Львова розробили статут своєї організації — Успенського братства. Статути братств, як правило, передбачали складання присяги тими, хто вступав до них, вибори старшин і їхню відповідальність перед братчиками, регулярне проведення зборів; наголошувалося також, що тільки обрана старшина має право судити членів братств, категорично заборонялося братчикам звертатися в державні органи. Отже, найактивніші братства намагалися утворити самостійні органи міського самоврядування і протиставити їх органам державної влади. Сходи братства відбувалися щонайменше раз на місяць. Така діяльність братств була для них важливою школою політичної боротьби. Природно, що вона натикалася на опір міської влади та уніатського духовенства.
   Українські братства були тісно пов'язані з російськими і білоруськими братствами.
   Братства своєю організацією і діяльністю сприяли єднанню українського громадянства і піднесенню його культурного рівня. Але у їхній діяльності мали місце й недоліки, що підривали основи громадського життя. Братства були явищем ефемерним, то розгорялися, то знову занепадали. Навіть

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>