поширення в українських землях набуло міське самоврядування, засноване на Магдебурзькому праві. Магдебурзьке право в українських містах застосовувалося поступово. Його поява тут обумовлена тим, що залежність міст України від феодальної держави й окремих феодалів негативно впливала на становище українського міщанства. Представники адміністрації (великокнязівської і королівської), так само як приватні власники міст України, втручалися в соціальноекономічне життя міст, накладали на міщан різні тяжкі повинності за право займатися промислами і торгівлею, а то й просто грабували їх. Зрозуміло, що міщани українських міст боролися проти утисків з боку держави, магнатів і церкви, домагаючись права на самоврядування. І, як наслідок цієї боротьби, наприкінці XV ст. польський і литовський уряди за певну винагороду стали надавати окремим українським містам грамоти на «вільність», тобто переводити їх на самоврядування на основі Магдебурзького права.
   Жалувані грамоти на самоврядування проголошували три основні принципи: скасування звичаїв литовського, польського і руського права, що були чинними раніше; скасування влади і суду державців стосовно міщан; утворення органу самоврядування — ради, що обиралася міщанами. У разі одержання права на самоврядування місто виходило зпід юрисдикції королівських та великокнязівських державців. Такою була, наприклад, Жалувана грамота великого князя Олександра, видана у 1498 р. «Месту Полоцьку на Немецкое Магдебургское право».
   Протягом XV — першої половини XVI ст. самоврядування здобули такі українські міста: Київ (1494—1497 pp.), Луцьк (1497 р.), Дубно (1498 p.), Рівне (кінець XV ст.), Львів (1503 р.), Дорогобуж (1514 p.), Ковель (1518 p.), Кременець (1536 р.), Торчин (1540 р.), Берестечко (1547 р.), Брацлав (1564 р.) та ін.
   Мешканці міст з Магдебурзьким правом обирали магістрат — адміністративний і судовий орган самоврядування. В українських містах

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>