ького повітів; б) Київське воєводство — з Київського, Овруцького і Житомирського повітів.
   Кожне воєводство мало свої сеймики й посилало своїх депутатів до Варшави на сейм. Для Волинського, Брацлавського, Київського воєводств було залишено Литовський статут і українську мову у діловодстві. Як найвищу судову установу для цих земель засновано Трибунал у Луцьку, перенесений у 1589 р. до Любліна.
   Як і раніше, місцеве управління Речі Посполитої зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів (управителів каштеляній або комендантів замків), старост та інших міських і земських посадових осіб: міського старости, який відав судом над шляхтою у кримінальних справах; земського підкоморія, який займався розв'язанням межових спорів; судді, підсудків; земського писаря та ін. Староста, посада якого ставала довічною, сам підбирав і призначав собі помічників: підстаросту, бургграфа та ін.
   Незважаючи на численний штат посадових осіб — земських урядників — місцевий чиновницький апарат Речі Посполитої був недостатньо розвинутий. Річ у тім, що зростанню ролі цього апарату в державному механізмі Речі Посполитої всіляко перешкоджала шляхта. Шляхетські сеймики зберегли своє значення та вплив і після Люблінської унії. За станом на 1569 р. їх було 70, і лише 24 з них — у Литві.
   Низовою ланкою адміністрації Речі Посполитої були волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, якому був підпорядкований волосний писар. На селі всі питання вирішував сільський схід. Він же обирав сільського старосту. З часом ці органи втратили свій вплив, і на їхнє місце воєводами і старостами стали призначатися управителі. На землях, які перебували у приватному володінні, управителів призначав сам власник.
   Міське управління. У зв'язку з бурхливим розвитком ремесел і торгівлі в українських землях швидко зростали міста і збільшувалося міське населення.
   Міста в Україні були самостійними

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>