У більшості українських удільних князівств і земель у XIV— XV ст. продовжувала існувати волосна система адміністративнотериторіального поділу. Наприкінці XIV ст. у південних частинах Київського і Подільського князівств виникли нові судовоадміністративні одиниці — повіти. Декілька волостей складали повіт. Наприкінці XV ст. повіти і волості стали основними адміністративнотериторіальними одиницями на українських землях.
   Низовою адміністративною ланкою були органи самоврядування сільських общин. Вони складалися з отаманів (переважно в південних землях) або старост (на півночі) і підлеглих їм дрібних адміністраторів (войтиків, сорочників тощо). Головна їхня функція зводилася до своєчасного і повного збирання податків до князівської скарбниці.
   У другій половині XV ст. уряд Великого князівства Литовського взяв курс на остаточне скасування державної автономії українських земель і ліквідацію удільних князівств. Першою жертвою цієї політики стала Волинь. У 1452 р. волинські землі були захоплені литовським військом, а саме князівство перетворене на провінцію Великого князівства Литовського. Провінцією відтепер управляв намісник, який призначався великим князем. Слідом за Волинським було скасовано і Київське князівство, і тут замість князів «стали воєводи». Отже, наприкінці XV ст. тільки на Чернігівщині залишилися невеличкі уділи українських князів.
   На початку XVI ст. уряд Великого князівства Литовського здіснює реформи, які певною мірою уніфікують його адміністративнотериторіальний устрій. Основною територіальною одиницею визнавалося воєводство, яке поділялося на повіти і волості. Так, Волинське воєводство — на Луцький, Володимирський та Кременецький повіти; Київщина — на повіти, центрами яких були Київ, Овруч, Чорнобиль, Житомир, Черкаси, Остер, Переяслав, а також Звягельську, Чуднівську, Канівську і Черняхівську волості. Подільська земля (Східна Подолія) охоплювала Брацлавський

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>