слідом за народною колонізацією, незабаром захопив і ці землі. Уже в першій половині XVI ст. тут осіли великі феодали, які захопили разом із землями посади старост і підстарост. Ставши власниками землі й зосередивши у своїх руках адміністративну владу, вони примушували місцеве населення відбувати на їхню користь різні повинності і сплачувати грошові побори.
   У відповідь на утиски і пограбування на території Канівського і Черкаського староств спалахнули козацькі повстання, найбільш значним з яких було повстання 1536 р. Після його придушення більшість козаків Черкаського і Канівського староств, рятуючись від репресій, втекла за дніпровські пороги.
   Згодом район дніпровських порогів стає найбільшим центром українського козацтва. Мотиви, які змушували людей шукати для себе притулку у дикому Запоріжжі, були різноманітні. Сюди йшли люди «і з доброї волі, і з неволі»: були ті, хто натерпівся від ярма феодальних повинностей, усі, хто зазнав знущання, носив у своїх грудях «печаль люту», «горенедолю» тощо. Зрозуміло, що національний склад козацтва був досить строкатим. Тут можна було зустріти українців, поляків, литовців, білорусів, представників інших національностей.
   Колонізація козаками районів дніпровських порогів мала свої позитивні (вдале географічне положення, природні багатства) і негативні (загроза польськолитовської інтервенції та нападу турків і татар) боки. Постійна загроза військового вторгнення змушувала козаків дбати насамперед про свій захист. Як наслідок, за порогами Дніпра з'являються «городці», тобто дерев'яні, укріплені засіками містечка, так звані «січі». Однак забезпечити існування козацьких поселень за дніпровськими порогами, утворити з них грізну для f ворогів військову силу можна було тільки шляхом їх об'єднання в козацьке товариствогромаду з єдиними органами управління.
   У середині XVI ст. у козаків за дніпровськими порогами вже існувала певна організація

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>