шою формою якої були селянські втечі. На Галичині, Західному Поділлі, Волині, де раніше виникла фільваркова система господарства, втечі селян стали масовим явищем. Українські селяни групами, сім'ями, цілими селищами втікали у майже безлюдні східні й південні окраїни Поділля, Брацлавщини, Київщини.
   Пориваючи з феодальною залежністю й осідаючи на нових місцях, втікачі вважали себе вільними людьми і називалися козаками. У другій половині XV — на початку XVI ст. поселення селянвтікачів простягалися цілою смугою від середньої течії Дніпра майже до Дністра. Осередком козацтва, на думку М. Грушевського, було середнє Подніпров'я, його передстепова смуга нижче від Києва, яка у XIV—XV ст. входила до складу Київського князівства, а пізніше — Київського воєводства.
   Малозаселені і безлюдні степи, куди переселялися втікачі, були багаті на природні дари. Козаки відроджували землеробство у тих містах, де воно було забуте, і давали йому початок у регіонах, де землеробства не знали. Вони розорювали цілинні землі, прокладали шляхи, будували мости, засновували селища, розводили сади та ін. Крім землеробства, козаки займалися скотарством і промислами. Серед них були люди, досвідчені у різних галузях ремесла: теслярі, ковалі, зброярі, кушніри, шевці, кравці та ін.. Так, на землях Північної України, що відігравали роль буфера між Кримським ханством та володіннями польських і литовських правителів, відбувалося формування нової соціальної групи — козацтва.
   Козацькі слободи й хутори вирізнялися значним добробутом порівняно з убогими селищами феодально залежних селян передусім тому, що вільна людина була більш заінтересована у результатах своєї праці. Але при цьому слід мати на увазі, що козацтво ніколи не було однорідним соціальним прошарком. Економічна нерівність у козацькому середовищі виникла одночасно з його появою, бо селянивтікачі істотно різнилися за своїм майновим станом. Поряд з голотою

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>