Міста України були для Великого князівства Литовського важливим джерелом грошових надходжень до скарбниці. Тому на міщан, незалежно від категорії міста, поширювалися усі загальнодержавні податки — серебщина, воловщина, подимний збір. Наприклад, наприкінці 70х років XVI ст. державні чиновники стягували з міщан Суділкова усіляких податків на суму 4 копи 22 гроша; міщани Насухоїж сплачували податки на суму 8 коп 44 гроша, Острозька — 13 коп 2 гроша, Турійська — 23 копи, Жукова — 24 копи 51 грош, Києва — близько 100 коп. З міщан збиралася й церковна десятина. Наприкінці XVI ст. міщани Миколаєва (Галичина) давали священику з лану по півміри пшениці і вівса, а на Пасху — ще й по одному грошу з дворища.
   На зламі XV—XVI ст. спостерігається значне зростання міст на українських землях. Збільшення чисельності міського населення відбувалося не тільки за рахунок природного приросту населення, а й шляхом поповнення міст селянамивтікачами. Зрозуміло, що право на переселення до міста поширювалося лише на тих селян, які мали на те дозвіл від свого феодала. У Литовському статуті 1529 р. була стаття, що регулювала вихід селян від феодала до міста. Селяни, які прибували до міста, мали негайно сповістити про це «місцевого бургомістра». Останній мусив зібрати відповідні довідки про прибулих і отримати від їхніх володарів підтвердження про те, що вони відпущені у зв'язку з голодом. І коли перевіркою встановлювали, що феодал «геть їх вибив, не хотячи їх годувати», покріпачені вважалися вільними.
   Козацтво. Нові явища у суспільнополітичному житті українських земель, передусім зародження і розвиток фільваркової системи землеробства, мали серйозні наслідки — все більше посилювався феодальнокріпосницький гніт українського селянства, який доповнювався обмеженнями національних і релігійних прав українського народу. Наступ феодалів на селянство породжував хвилю антифеодальної боротьби, найпоширенішою

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>