вже в багатьох містах України.
   Окрім цехових ремісників, в українських містах, як зазначалося, була чимала група позацехових ремісників («партачів»). Цей соціальний прошарок міщан українських міст становили ремісники, які не могли увійти до цеху з національнорелігійних міркувань, через відсутність коштів, і, нарешті, сільські ремісники, котрі працювали в місті.
   З розвитком ремесла в українських містах чисельність позацехових ремісників неухильно зростала головним чином за рахунок вихідців із села. Наприклад, у Львові у першій половині XVII ст. позацехові ремісники становили понад 40% загальної кількості ремісників міста. Цехи як монопольні виробники і збувальники товарів у своїй галузі бачили в «партачах» конкурентів і намагалися не тільки не допустити їх у цехові організації, а й повністю паралізувати їхню діяльність. З цією метою вони нападали на майстерні «партачів», виганяли їх за межі міста тощо. Але намагання цехів протистояти позацеховим ремісникам не завжди були вдалими, бо «партачів» підтримувала шляхта і міська влада.
   Значного розвитку в українських землях набула міська торгівля, основними формами якої виступали ярмарки, торги, щоденна крамнична торгівля. У Києві, Летичові, Берестечку, Дрогобичі і Львові, наприклад, ярмарки відбувалися двічі на рік, а у Барі і Луцьку — тричі на рік.
   У другій половині XVI — першій половині XVII ст. відбувається подальший розвиток ремісництва, промислів і торгівлі у містах України і, як наслідок, поглиблюється соціальне розшарування у середовищі міського населення. Мешканці міст, як і раніше, поділялися на три групи: патриціат, бюргерство і міську голоту — плебс.
   Міський патриціат, до складу якого входили впливові сім'ї польських, литовських і українських багатіїв, продовжував контролювати усе життя в місті.
   В опозиції до патриціату перебувало бюргерство. Зрозуміло, що бюргерство, невдоволене засиллям патриціату, прагнуло

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>