изько 80.
   Ремісники у містах об'єднувалися у професійні корпорації — цехи. Цехові устави регулювали різні сторони внутрішнього життя цехів і поведінку їхніх членів. На чолі цеху стояв цехмейстер — старшина цеху, якого обирали з найвпливовіших майстрів. Цехові старшини керували справами цеху і розпоряджалися цеховим майном. Вони також мали судові повноваження: судили членів цеху і підмайстрів за дрібні кримінальні злочини, а також здійснювали третейський суд. Найсуворішим покаранням було виключення з цеху, бо це дорівнювало втраті права на зайняття професією.
   Повноправними членами цехових об'єднань вважалися тільки майстри — власники майстерень, у яких працювало по кілька підмайстрів і учнів. Від кандидата у майстри вимагалася не тільки висока професійна кваліфікація, а й гроші для заснування майстерні і внесення певної суми до цехової каси. За соціальним і майновим станом члени цехових організацій не були рівними. Головували в них найбагатші майстри. Нижчий соціальний прошарок цехової організації становили підмайстри, які експлуатувалися майстрами й усувалися від участі у внутрішніх цехових справах.
   Цех відстоював інтереси своїх членів і вів боротьбу з конкурентами. Усі, хто займався ремеслом, мали входити до певного цеху. Особи, які працювали таємно, переслідувалися. Цех стежив за тим, щоб робота рівно розподілялася між його членами, щоб у кожного майстра була однакова, суворо встановлена кількість учнів і підмайстрів, щоб право збути ремісничу продукцію належало лише його членам.
   Відомості про діяльність цехів у містах України з'являються наприкінці XIV ст. Зростання чисельності цехів в українських містах відбувалося швидкими темпами. Якщо у Львові наприкінці XIV ст. налічувалося лише чотири цехові організації, то у середині XVI ст. їх було вже 20. Протягом XV ст. цехові ремісничі організації виникли у Києві, Луцьку, Кременці. У першій половині XVI ст. вони існували

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>