Львові, досить багатолюдному на той час місті (понад 15 тис. осіб), до цього прошарку належало 40—50 сімей.
   До другої категорії міського населення входили повноправні міщани: особи, які займалися різними промислами, майстри — хазяї майстерень і бюргерство, або «поспільство».
   Третю, найчисленнішу, категорію міщан становили міські низи — плебс: дрібні торговці, незаможні ремісники і ті, що розорилися, підмайстри, учні, слуги, наймити, декласовані елементи, позацехові ремісники («партачі»).
   Загарбання українських земель Литвою і Польщею сприяло значному напливу до українських міст іноземних колоністів польського, литовського і німецького походження, які отримували від влади широкі політичні і соціальноекономічні права та привілеї за рахунок обмеження прав корінного населення. Так, міщани українського походження обмежувалися у праві займатися торгівлею (окрім дрібної), їм був закритий доступ у деякі ремісничі цехи. Більшість українського міщанства мешкала за міськими стінами, у передмістях.
   Міста були осередками ремісництва. Безперечно, це відбивалося на соціальному складі міста. Наприклад, наприкінці XIV ст. у Львові працювали ремісники 23х професій, а в Києві на зламі XV—XVI ст. мешкали кравці, кушніри, шевці, ковалі, ювеліри, різники та ін.
   Протягом XV— першої половини XVI ст. в українських містах швидкими темпами розвивалися ремесло і торгівля, що приводило до зростання кількості середніх прошарків міського населення. Наприкінці XV ст. у Львові були ремісники вже 36 професій, а чисельність цехових майстрів досягала 500 осіб. Сучасники мали на увазі високий рівень львівської ремісничої майстерності, коли називали Львів «школою ремісництва». Великими ремісничими центрами в Україні були також Луцьк, Кременець, Холм, Кам'янецьПодільський, Перемишль, Ковель та ін. У середині XVI ст. налічувалося понад 130 спеціальностей міського населення, з них безпосередньо ремісничих

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>