чно феодали і на таких умовах не дозволяли селя нам залишати свої маєтки. Кінцевою метою феодалів було безумов не покріпачення селян. І це часто їм удавалось. Селяни, які довго «сиділи» на землях того чи іншого феодала, втрачали право залп шити його і називалися «отчинами», або «людьми звічними». При вілеєм 1447 p., виданим великим князем Казимиром, заборонявся перехід приватновласницьких селян до господарських (великокня зівських) маєтків. У 1496 р. сейм установив, що «не більше ніж один селянин на рік матиме можливість відповідно до права і справедливості перейти з одного села в інше». Незабаром законами 1501—1543 pp., селянам взагалі заборонявся вихід без дозволу пана.
   Зрозуміло, що процес покріпачення селян викликав опір, найпоширенішою формою якого була втеча селян. їх кількість у міру покріпачення зростала, що являло собою серйозну загрозу для феодальної держави, яка у відповідний спосіб на це реагувала. У 1541р. боротьба із втечами селян покладалася на гродські суди.
   Згідно з Нешавським статутом 1454 р. особи (духовні і світські землевласники, орендарі королівських маєтків), які переховували селянвтікачів, зобов'язувалися повертати їх за вимогою гродського суду. В іншому разі з них стягувався штраф розміром три гривні на користь власника селян і такий самий — на користь суду. Але вже Судебник 1468 р. передбачав страту для осіб, які підбурювали селян до втечі.
   У 1577 р. великим князем Сигізмундом II Августом разом з «ПанамиРадою» була видана «Устава на волоки» — закон про проведення «волочної поміри», в якому визначалися нові принципи організації фільваркового господарства на великокнязівських землях. Волочна поміра мала на меті збільшення доходів великокнязівських господарств шляхом запровадження однакових податків. Згідно з «Уставок» на волоки» всі землі того чи іншого господарського двору, селянські землі й пустища обмірювалися і поділялися на однакові земельні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>