зивалися такі селяни «слугами» і розподілялися за родами військової служби — слуги панцирні, слуги замкові, слуги орденські. Найчисленніший прошарок таких слуг був на Київщині і Поділлі. Спочатку слуги юридично вважалися особисто вільними людьми. Більше того, деякі з них були настільки заможними, що мали залежних від себе селян. Пізніше, у XVI ст. у період остаточного закріпачення селян, більша частина слуг була перетворена у тяглових селян, а менша — одержала шляхетські права й увійшла до лав панівного класу.
   Розвиток внутрішнього ринку на українських землях, а також зовнішньоекономічних зв'язків Великого князівства Литовського мав величезний вплив на піднесення сільського господарства. Починаючи з XV ст., магнати і шляхта українських земель розширили свої орні землі, щоб виробляти більше хліба, передусім на продаж. Це призводило до зростання відробіткової ренти. Отже, на українських землях створювалася фільваркова система сільського господарства, за якої землі феодала оброблялися руками залежних від нього селян. При цьому магнати і шляхта застосовували як економічні, так і позаекономічні засоби для забезпечення своїх господарств робочою силою.
   Поширення фільваркової системи принесло масі трудового селянства українських земель покріпачення. Праця селян у фільварку називалася толокою і означала обов'язок орати, сіяти, боронувати, косити сіно на полі феодала, гатити греблі тощо, причому селяни, працюючи на феодала, користувалися власними знаряддями виробництва.
   Норми панщини зростали у міру поширення фільваркового господарства. Якщо у 1424 р. шляхта Галичини запровадила панщину у розмірі 14 днів на рік з кожного селянського господарства, то мозовецький князь Януш у межах своїх володінь установив панщину у розмірі один день на тиждень. У 1520 р. Торунський статут визначав одноденну панщину з одного лану як обов'язкову і мінімальну для усіх земельних володінь (духовенства,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>