працювати «з косою, серпом і сокирою», давали «стацію» (грошове забезпечення князю і його двору під час переїздів).
   На відміну від державних податків, які були більшменш фіксованими, обов'язки перед феодалами для різних категорій залежних селян були різноманітними.
   Найчисленнішу категорію залежних селян, які ще не втратили права виходу від феодала, становили селяниданники, що сплачували феодалу натуральні і грошові податки. На Київщині, Чернігівщині, північнозахідній Волині натуральні податки сплачували переважно медом, воском, хутром цінних порід звірів, іншими продуктами, а також зерном і сіном — так зване дякло. Крім того, залежні селяни сплачували податки великою рогатою худобою, вівцями, курами та ін. Однак наприкінці XV ст., у міру розвитку ремесла і торгівлі і, як наслідок, поширення товарногрошових відносин натуральні податки селян замінюються грошовими.
   Групу закріпачених селян, які повністю втратили право виходу, становили головним чином «тяглові» і «роботні» селяни, які відбували свої повинності переважно у формі панщини. При цьому доки частка продуктів землеробства не виходила за межі задоволення власних потреб, доти феодали не вважали доцільним зростання кількості тяглових селян. Але з поширенням в Україні у XV ст, фільваркового землеробства зростають панщина і водночас чисельність тяглових селян.
   За правовим становищем до тяглових селян наближалися селяни, які обслуговували феодальну садибу, ковалі, псарі, конюхи, рибалки та ін.. Ця категорія селян мала земельні наділи і не тільки виконувала свої спеціальні обов'язки, а й сплачувала натуральні і грошові податки.
   Безперечно, ці групи феодально залежних селян іноді істотно різнилися у майновому відношенні. Найспроможніші селяни залучалися князем до військової служби, яку вони відбували на власні кошти. На час переведення селян на військову службу вони звільнялися від усіх селянських податків. Називалися

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>